Я – Учитель.
Я – Учитель і це визначає всю мою суть і все моє життя. Це зовсім інший вимір часу – навчальними роками, семестрами, четвертями, уроками, перервами, – і так уже 16 років... Це час, наповнений щоденною кропіткою працею, бо ти торкаєшся найціннішого – людських душ. Ти вчиш. Вчиш? Ні – ти допомагаєш навчатися тому, хто прийшов до храму Науки. «Навчаючись-навчати,виховуючись-виховувати». Своєю компетентністю і обізнаністю ти запалюєш вогники інтересу і бажання пізнати.
Але, щоб запалити, – потрібно горіти самому: запалюючись, захоплювати, запалювати і водночас самому сяяти. Ти добре пам’ятаєш просту істину: щоб бути справжнім учителем, потрібно любити те, чого навчаєш, і тих, кого навчаєш. Їх треба знати. Вздовж і впоперек. Поважати і довіряти. Берегти «собори дитячих душ».
Учитель у своєму житті допоміг багатьом – багатьом, направив на шлях, підтримав у хвилини тривоги і розпачу, випустив у великий світ. Боязко і тривожно за них. Але хіба є щось більше, ніж щастя та задоволення від перемог і здобутків твоїх учнів? Бо ти знаєш – у цьому також є крапля і з твоєї хмарки. Їхні перемоги – це найбільший сенс твоєї діяльності та і усього життя. Бо ти – Учитель.
Я – Учитель і я цим пишаюсь. І хоч працювати приходиться в нелегких умовах нашої «ринкової» економіки, яка мало що робить для створення матеріальних умов для педагогів школи, мене не залишає бажання вдосконалюватись, підвищувати свою педагогічну майстерність, в ім’я високої мети - навчання і виховання Людини.
Ні на мить не залишає думка : ти – взірець, взірець у поведінці, способі життя, відношенні до звичайних явищ. Знаходжу у кожному вихованці щось хороше, проектую і розвиваю його, дотягую його до ідеалу. Вірю у цей ідеал і вони вірять мені. Бо я – Учитель.
Я поспішаю. Я хочу бути жадібною до знань, вражень, подій, до всього передового. Хочу дивитися на світ широко розкритими очима. Хочу обрушитися всією своєю потужністю на неуцтво, підлоту, лицемірство. У цьому житті, яке я обрала сьогодні, потрібно багато терпіння, мужності і стійкості. Дуже багато.
Найтемніший час доби не опівночі,а перед світанком.
– Яка темрява! – скаже хтось і почує у відповідь:
– Темрява? Отже,незабаром – світанок…
Не зійти з обраної дороги,якою ти пробираєшся зі своїми учнями крізь темряву. І він обов’язково настане – сонячний, радісний, яскравий Світанок…
Бо ім’я моє – Учитель.
Немає коментарів:
Дописати коментар