Педагогічне есе

Я – Учитель.

 Я – Учитель і це визначає всю мою суть і все моє життя. Це зовсім інший вимір часу – навчальними роками, семестрами, четвертями, уроками, перервами, – і так уже 26 років... Це час, наповнений щоденною кропіткою працею, бо ти торкаєшся найціннішого – людських душ. Ти вчиш. Вчиш? Ні – ти допомагаєш навчатися тому, хто прийшов до храму Науки. «Навчаючись-навчати,виховуючись-виховувати». Своєю компетентністю і обізнаністю ти запалюєш вогники інтересу і бажання пізнати.

 Але, щоб запалити, – потрібно горіти самому: запалюючись, захоплювати, запалювати і водночас самому сяяти. Ти добре пам’ятаєш просту істину: щоб бути справжнім учителем, потрібно любити те, чого навчаєш, і тих, кого навчаєш. Їх треба знати. Вздовж і впоперек. Поважати і довіряти. Берегти «собори дитячих душ».

Учитель у своєму житті допоміг багатьом – багатьом, направив на шлях, підтримав у хвилини тривоги і розпачу, випустив у великий світ. Боязко і тривожно за них. Але хіба є щось більше, ніж щастя та задоволення від перемог і здобутків твоїх учнів? Бо ти знаєш – у цьому також є крапля і з твоєї хмарки. Їхні перемоги – це найбільший сенс твоєї діяльності та і усього життя. Бо ти – Учитель.

Я – Учитель і я цим пишаюсь. І хоч працювати приходиться в нелегких умовах нашої «ринкової» економіки,  мене не залишає бажання вдосконалюватись, підвищувати свою педагогічну майстерність, в ім’я високої мети - навчання і виховання Людини.

 Ні на мить не залишає думка : ти – взірець, взірець у поведінці, способі життя, відношенні до звичайних явищ. Знаходжу у кожному вихованці щось хороше, проєктую і розвиваю його, дотягую його до ідеалу. Вірю у цей ідеал і вони вірять мені. Бо я – Учитель.

 Я поспішаю. Я хочу бути жадібною до знань, вражень, подій, до всього передового. Хочу дивитися на світ широко розкритими очима. Хочу обрушитися всією своєю потужністю на неуцтво, підлоту, лицемірство. У  цьому житті, яке я обрала сьогодні, потрібно багато терпіння, мужності і стійкості. Дуже багато.

 Найтемніший час доби не опівночі,а перед світанком.

 – Яка темрява! – скаже хтось і почує у відповідь:

 – Темрява? Отже,незабаром – світанок…

 Не зійти з обраної дороги,якою ти пробираєшся зі своїми учнями крізь темряву. І він обов’язково настане – сонячний, радісний, яскравий Світанок…

 Бо ім’я моє – Учитель.